Нещодавно міністр освіти і науки Лілія Гриневич оголосила курс на впровадження дуальної освіти, підкресливши, що в першу чергу це торкнеться вітчизняних виробничої, аграрної та ІТ-сфери. Суть дуальної освіти двома словами - це поєднання студентом навчання у виші і роботи в компанії. Про особливості такого підходу до вищої освіти розмірковує кандидат технічних наук, автор та ініціатор експериментального проекту «Школяр-програміст» Сергій Іщеряков.
Для європейського суспільства – дуальна освіта давно не ноу-хау. Ця ідея набула розвитку в Німеччині ще в 70-их роках минулого століття. Згодом ініціативу запозичили Канада, Австрія, Швейцарія та низка інших країн, де принципи дуальної освіти успішно реалізуються й сьогодні.
Чому ж дуальна освіта є такою важливою для вітчизняного ІТ-сектору? Найголовніше - це шанс зупинити чи принаймні зменшити відтік найталановитішої молоді за кордон і тим самим надати можливість кадрово посилити вітчизняні IT-компанії. Особливо це важливо для продуктових IT-компаній, зацікавлених у нових «мізках», здатних генерувати та апробовувати креативні ідеї. Відповідно, компанії зможуть отримати перспективний продукт, а держава – нові надходження до бюджету.
Але підкреслю: дуальна освіта – не гарантія, а шанс для втримання в Україні талановитої молоді. Що ж робити для того, аби таки перетворити шанс у гарантію?
До того ж, як виявляється, принципи дуальної освіти здатні виступити каталізатором для інших позитивних процесів в системі вітчизняної ІТ-освіти.
Як відомо, однією з основних ланок сучасних технічних університетів провідних країн є інноваційні центри з розробки новітніх технологій у різних галузях. У радянських інститутах цю функцію з різним рівнем успішності виконували науково-дослідні сектори та конструкторські бюро. Зараз ця ланка в наших університетах, здебільшого, у занепаді, а то й зовсім відсутня.
Проте саме через цю ланку реалізується основний принцип дуальної освіти в університетах світу, коли фахівці інноваційних центрів, які є одночасно викладачами, формують вектор навчання студентів старших курсів, задіяних у розробці проектів центру. Звісно, цей вектор навчання спрямований у бік спеціалізації навчальних дисциплін, згідно із особливостями проектів. Один з моїх студентів-програмістів, який продовжив навчання в університеті під Монреалем, працюючи над проектом з програмування мікроконтролерів для локомотивів, змушений був опанувати відповідні розділи теплофізики.
Відсутність або недостатня розвиненість інноваційних центрів у вітчизняних університетах викликає необхідність прямого втручання компаній у систему української ІТ-освіти шляхом коригування навчальних програм та надання своїх фахівців для ведення занять. Реалізація дуальної освіти додасть ще один елемент – роботу старшокурсників в ІТ-компаніях. Насправді це буде тільки юридичною констатацією давно існуючої ситуації, коли активні та здібні студенти, починаючи в основному з 3-го курсу, працюють по ІТ-компаніях Києва, Харкова, Львова.
Усі ці процеси є, безумовно, позитивними у порівнянні із станом, якби ІТ-компанії просто стояли б осторонь від освітньої діяльності. Проте це, на мій погляд, лишиться процесом «латания тришкиного кафтана», коли з року в рік ІТ-компанії змушені будуть виконувати невластиві, непритаманні їм освітянські функції, перебираючи на себе обов’язки університетів.
Коригувати навчальний процес, надавати освітянські послуги повинен університет разом із своїм інноваційним центром, але аж ніяк не ІТ-компанії. Якщо не вирішити проблему із створенням реальних інноваційних центрів в університетах, для ІТ-компаній та ІТ-освіти реалізація принципів дуальної освіти перетвориться у біг замкненим колом.
По-друге, це не вирішить проблеми із зростанням потоку активних абітурієнтів, які виїжджають для навчання за кордон. Нагадаю, поєднання навчання старшокурсників у вишах із роботою в ІТ-компаніях реально існує та існувало давно і без проголошення дуальної освіти з високих трибун. Тим не менше, креативні молоді люди не хочуть втрачати (реально - вчитись із низьким коефіцієнтом корисної дії) два-три роки на молодших курсах. Не хочуть мати реальних принизливих проблем із деканатами та викладачами, яких треба вмовляти під час сесій на старших курсах в той час, коли дедлайн по проектах насувається невідворотно.
Пам’ятаєте відомий вислів - коли водій лівою рукою тримає кермо, а правою - коліно сусідки, він обидві справи робить погано. Сьогоденне поєднання українськими старшокурсниками навчання в університетах та роботи в ІТ-компаніях нагадує сидіння на двох стільцях. Або вищезгаданого водія...
Боюся, що введення проголошеної дуальної освіти радикально нічого не змінить… Саме тому, що університетське навчання не пов’язане із роботою студента над проектом.
Але уявіть собі, що було б, якби університетські дисципліни… (далі можна, напевне, не продовжувати). Та й ще б з першого семестру… Це була б мрія… І це б точно втримало значну частину абітурієнтів, які поглядають за кордон. «Интересные проекты, интересная учеба - что еще нужно студенту, чтобы остаться в Украине» - перефразуємо афоризм з неповторного «Белого солнца пустыни». Тільки додамо: «Ще й з першого семестру! Гарантовано!»
